Досліджено міське дозвілля як складову частину повсякденного життя населення м. Харків наприкінці XIX - на поч. XX ст. Визначено причини змін у міському дозвіллі та чинники впливу на нього. Проаналізовано еволюцію його головних форм (народних гулянь, цирків та театрів, вживання міцних напоїв, читання, кіно, авіаційних свят) та їх особливості у великому місті. Досліджено розмаїття, інфраструктуру, характер, взаємозв'язки та співвідношення традиційних і нових способів відпочинку. Подано характеристику складу та смаків публіки, ролі дозвілля в житті мешканців міста, причин популярності. Оцінено рівень життя та доступність дозвілля пересічному городянину. Визначено ступінь інтенсивності культурного життя Харкова. Показано роль дозвілля у формуванні специфічно міського способу життя та самосвідомості харків'янина, співвідношення попиту та пропозиції в розважальній сфері. Вперше розглянуто дозвілля харків'ян цілісної міської спільноти, а не в контексті окремих соціальних груп.

Розглянуто зміни у ставленні до психічно хворих пацієнтів Харківської губернської земської лікарні та закладів, що їй передували. Зроблено висновок про десакралізацію образу божевільного, що навіть за прогресивної гуманізації за умов кадрових проблем і специфіки роботи мало зворотній ефект. З'ясовано різницю у ставленні до різних категорій хворих, а також ставлення до останніх різних категорій персоналу.

На прикладі Харківської губернії розглянуто соціальний і медичний аспекти побутування проституції у XVIII - на початку XX ст. Мета роботи - на основі широкого кола джерел визначити, чи була легалізація проституції 1844 р. позитивним та прогресивним явищем, і чи доречно використовувати цей досвід на сучасному етапі. Автори на історичному прикладі дійшли висновку, що припущення сучасних українських політиків про вигоди від можливої легалізації проституції не відповідають дійсності. Можна прогнозувати, що такий крок призведе до суспільного неспокою та завдасть шкоди здоров'ю населення.

Актуальність представленої роботи зумовлена зростаючою роллю людинознавчих студій в сучасній історичній науці, потребою в кращому розумінні складності та багатовимірності історії України крізь призму людських доль. У цьому ключі цікавою для дослідника видається доля харківського лікаря українофіла Я. Я. Трутовського, члена харківського осередку Братства тарасівців. Стаття має на меті ліквідувати ситуацію, коли члени відомих знакових організацій опиняються в безвісності, зокрема, завданнями є визначити основні віхи життя Я. Я. Трутовського, проаналізувати його світогляд, досягнення в сфері бізнесу та кар'єри. Провідним у даній роботі є біографічний підхід, який дозволяє розглянути особистість лікаря комплексно, в історичному контексті. Задля реконструкції подій та подробиць життя Я. Я. Трутовського використані також мікроісторичний підхід та підхід до дослідження, як до роботи з історії повсякдення, тобто "історії знизу". Збудовано роботу також і на засадах історико-медичного краєзнавства. Проаналізовано ранні роки Я. Я. Трутовського, участь у Братстві тарасівців, робота як лікаря-психіатра, науковця та викладача, у власній приватній клініці, громадська активність, визначені пам'ятні місця, пов'язані з лікарем, подальша доля клініки після Трутовського. Зроблено висновок, що герой розвідки був представником верстви успішних міських лікарів-підприємців, українофілом, який відійшов врешті від політичної діяльності, зосередившись на кар'єрі лікаря-психіатра та власній успішній психіатрично-неврологічній клініці, порядки в якій трималися виключно на його авторитеті. Матеріали дослідження можуть бути корисними фахівцям-історикам та медикам, у тому числі фахівцям з історії охорони здоров'я та історії медицини, краєзнавцям, які цікавляться проблемами історії повсякдення, мікроісторії, політичної історії, біографістики тощо, а також у виховній роботі зі студентами в медичних вишах.